При остеохондрозі

Етіологія остеохондрозу недостатньо з’ясована. Найбільше значення надають спадкової схильності, вікових змін в міжхребцевих дисках, їх гострої або хронічної травми, порушень сегментарного кровообігу. У патогенезі остеохондрозу важливу роль відіграють зміни пульпозного ядра, зокрема його дегідратація. Остання веде до втрати диском амортизаційних функцій, зміни умов навантаження на фіброзне кільце і до його поступового руйнування.

У розвитку остеохондрозу розрізняють кілька періодів. Кожен з них характеризується певними анатомо-морфологічними змінами в диску, суміжних тілах хребців і міжхребцевих суглобах.

У першому періоді

утворюються тріщини у внутрішніх шарах фіброзного кільця і ​​в драглистому ядрі. Останнє починає проникати в ці тріщини і дратувати нервові закінчення в периферичних шарах фіброзного кільця і ​​в здавленої задньої поздовжньої зв’язці. Клінічно цей період проявляється болями в ураженому відділі хребта, більш-менш постійними (люмбалгія, цервікалгія), або прострілами – люмбаго. Цьому періоду властивий ряд рефлекторно-больових синдромів: плечолопатковий больовий синдром, синдром передньої сходовому м’язи, синдром грушоподібної м’язи, синдром судомного стягування литкових м’язів -крампі, болі в області серця.

Другий період

пов’язаний з подальшим руйнуванням фіброзного кільця і погіршенням фіксації хребців між собою. З’являється невластива хребту рухливість – псевдоспонділолістез в поперековому відділі, підвивих в шийному. В цілому цей стан характеризується як нестабільність хребта. У клінічній картині переважають болі в тому чи іншому відділі хребта, що посилюються при незручних або тривало зберігаються позах, частіше фізичних навантаженнях, відчувається дискомфорт.

Третій період

характеризується розривом фіброзного кільця.

Драглисте ядро ​​видавлюється (пролабирует) за межі фіброзного кільця – і утворюється грижа диска. Пролабування відбувається частіше в сторону хребетного каналу, при цьому стискаються корінці спинно-мозкових нервів, судин, здавлюється спинний мозок, що дратівливо діє на рецептори задньої поздовжньої зв’язки. Патологічна імпульсація з цієї зони, як і на інших стадіях процесу, призводить до м’язово-тонічним, нервово-судинним і дистрофічних рефлекторним проявам захворювання. Їм сприяє і імпульсація з відповідних міжхребцевих суглобів, в яких розвивається дистрофічний процес в умовах зближення суміжних хребців, і виникає спондилоартроз. Клінічний синдром в цей період характеризується то вираженої фіксованого деформацією ураженої відділу у формі кіфозу, лордозу або сколіозу, то недостатньою фіксацією, що супроводжується більш чіткими явищами випадання з боку стискаються корінці, судин або спинного мозку.

Четвертий період

(Заключний) – характеризується поширенням дегенеративного процесу на жовті зв’язки, міжостисті зв’язки і інші утворення хребта. Триває процес уплощения міжхребцевого диска, в ньому починається рубцювання – і в кінцевому рахунку може наступити його фіброз. Триває розвиток деформуючого артрозу в міжхребцевих і унковертебральних (напівмісячних) суглобах. Епідуральна жирова тканина перетворюється в жирову клітковину, аналогічну підшкірній жировій клітковині, між жовтими зв’язками в твердій оболонці спинного мозку розвиваються рубці. Клінічна картина в цей період може бути досить строкатою, оскільки окремі диски вражені в різному ступені. Остеохондроз на різних стадіях може поєднуватися з проявами деформуючого спондильозу.

У перебігу захворювання розрізняють стадії загострення і ремісії. Стадія загострення, в свою чергу, ділиться на фазу прогресування, стаціонарну фазу і фазу регресування. У гострій стадії виникають гострі болі з подальшою іррадіацією в руку, поперек або ногу.

При лікуванні захворювань хребта виникають наступні стадії лікування:

• загострення (прогресування);
• стаціонарна фаза (збереження больового синдрому);
• регресування (загасання больового синдрому);
• ремісія повна або неповна (відсутність болю повністю або частково).

Терміном «остеохондроз» позначають тільки дегенеративно – дистрофічних захворювань хребта, в першу чергу мозку хребцевих дисків, що супроводжується їх деформацією, зменшенням висоти, розшаруванням. Дистрофічні зміни в диску при остеохондрозі називають діскартрозом. Найбільш часто остеохондроз локалізується в нижньошийних, верхньогрудних, нижнепоперекового відділах хребта. Поширений остеохондроз дуже широко вже і в молодому віці, а до 40-річного віку виявляється у більшості людей в тої або іншій мірі.

«Немає остеохондрозу» – під редакцією доктора медичних наук, професора, член-кор. РАЕ і РЕА Ю.Ю.ЕЛІСЕЕВА.